A A A K K K
для людей із порушенням зору
Корецька міська територіальна громада
Рівненська область, Рівненський район

ШЕВЧЕНКІВСЬКА БЕРЕЗНИЦЯ

Дата: 09.03.2021 08:34
Кількість переглядів: 305

   Весна. У ці березневі дні вшановуємо память великого українського поета, талановитого художника, провісника волі, свободи і незалежності українського народу – Тараса Шевченка.
      Сьогодні, 9 березня 2021 року виповнюється 207 років з Дня народження Великого Кобзаря. Згадаймо слова Кобзаря у своїх домівках чи з квітами біля памятника Шевченку.
       Нехай його поезія сьогодні буде на вустах і в дорослого, і в малого …

   

     Прожив Кобзар 47 років. 10 березня 1861 року життєва свічка Тараса Шевченка догоріла.
       Сьогодні згадуємо про перебування Великого Козара на Кореччині.

 

     

     Під час свого другого приїзду в Україну (1845—1847 рр.) Т. Г. Шевченко активно співробітничав з Київською археографічною комісією (повна назва — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів) як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. В розпорядженні від 21 вересня 1846 року, підписаному київським генерал-губернатором (Археографічна комісія була підзвітна канцелярії губернатора) Шевченкові було доручено відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній з метою зібрати місцевий
  Взагалі час подорожі Т.Г.Шевченка по Волині й Поділлю малодосліджений. Залишилося лише кілька документальних свідчень, позначених датами подорожі. На сьогодні достеменно встановлено, що перший маршрут Кобзаревої подорожі проліг на Поділля у кінці вересня. Шевченко їхав шляхом, який у ту пору звався Великим польським трактом. Після 3-го жовтня він виїхав до Житомира. Вирішивши необхідні службові справи у губернському місті, поет продовжив мандрівку в західному напрямку, аби відвідати волинський край. На цьому шляху він уперше ступив на рівненську землю.
     З історичних джерел автор «Кобзаря» знав славну минувшину краю (XVI—XVIII ст.), багату визначними суспільними й культурними подіями, знав дещо і з новітньої історії, фольклору краян, їх звичаїв. У той же час Тарас Григорович міг чути оповіді про наш край від трьох людей із кола його близьких знайомих. Ці люди — Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та Петро Чуйкевич — в різний час, але всі незадовго до 1846 року вчителювали у Рівненській гімназії.
    Мабуть, перед поїздкою Шевченка в жовтні 1846 року Костомаров радив йому дотримуватися маршруту екскурсії по Волині (Корець, Острог, Дубно, Кременець, Почаїв), який виробив сам, мандруючи в тих місцях у 1844 році. Інакше чим пояснити той факт, що Тарас Григорович майже повторив цей маршрут? Більш вірогідно, що саме під час цього переїзду (а не на зворотній дорозі, коли Шевченко спішив доїхати до Києва за погоди, до осіннього бездоріжжя) він зупинявся з метою оглянути численні архітектурні пам'ятки, поспілкуватися з селянами, поцікавитися особливостями їх духовної та матеріальної культури.
     Після Новограда-Волинського наступною станцією тракту був Корець. Це невелике затишне містечко, в якому й понині збереглися руїни середньовічної твердині князів Корецьких XIV—XVI ст., збудованої на обривистій кручі над річкою Корчиком: в'їзна вежа, руїни стін замку та оборонних мурів, великі підвальні приміщення.
   На той час ці руїни були чи не найприкметнішою особливістю Корця. В економічному відношенні містечко помітно занепало порівняно з другою половиною минулого XVIII століття. 1831 року тут було закрито фарфоро-фаянсовий завод, найбільше промислове підприємство Корця, яке у свій час славилося своєю продукцією не тільки в Росії, а й у Європі. На грані остаточного занепаду була суконна мануфактура, де працювали кріпаки князя Й.Чарторийського, через кілька місяців, у березні 1847 року вона таки припинила свою роботу. Шевченко міг чути оповіді ремісників про важку, нестерпну працю на мануфактурах. Поряд із цим у народній пам'яті живими були події героїчної минувшини Корця, наприклад, оповіді про часи визвольної війни 1648—1654 рр., коли тут спалахнуло народне повстання (1649 р.), і його учасники влилися у військо Богдана Хмельницького. Тоді ж при штурмі це військо перетворило в руїну замок князів Корецьких.
     Може, тому в Т. Шевченка склалось враження про Корець як про місто минулого, від якого лишилося на той час саме тільки руйновище („очаровательные развалины”, зауважив М. Костомаров). Це враження зафіксоване в одній з його повістей „Прогулка с удовольствием и не без морали” : „ На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированых трупов графов Корецких, сама собою в развалины превратилась. Что же нам говорят? О чем свидетествуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!.. Бедная, малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах".
     Вважають, що Шевченко зупинявся в Корці на постоялому дворі при корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Тарас Григорович оглядав у Корці й інші пам'ятки старовини: на кручі навпроти руїн замку стояла ошатна дерев'яна церква Кузьми й Дем'яна XVIII століття, у центрі міста знаходився колишній католицький костел, монастир базиліан, поряд з постоялим двором височіли будівлі давнього православного монастиря. Можливо, у Корці Шевченко виконав кілька малюнків. Так, зберігся малюнок замкових руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Шевченку.

     Тарас Шевченко – це вічний вогонь, який ніколи не згасне у серцях народу!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь