День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни
День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни14 травня 2021 року Україна вперше відзначає День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Пам'ятну дату цього року запровадила Верховна Рада України своєю постановою.
Сьогодні представники влади та релігійних організацій Корецької територіальної громади: Людмила Дмитрук, міський голова, Юрій Добровольський, заступник міського голови, Андрій Сайчук, керуючий справами виконавчого комітету міської ради, Володимир Форсюк, завідувач Корецького історичного музею та керівник Корецького Туристичного Інформаційного центру, Вікторія Годюк, директорка КЗ «Центр культури, дозвілля, туризму, бібліотечної та музейної справи Корецької міської ради, Іван Мациканич, настоятель Свято-Воскресенського храму, Ярослав Воят, настоятель Свято-Миколаївського собору, Томаш Чопор, настоятель римо-католицького костелу св. Антонія Падуанського, Шнеур Шнеєрсон, головний равин м. Рівне вшанували жертв Голокосту, похованих в урочищі Шитня. Равин Шнеєрсон провів заупокійну молитву за загиблими.
Учасники меморіального заходу висловили слова співчуття жертвам Голокосту. Адже ті події торкнулися й жителів Кореччини. В.Форсюк, директор Корецького історичного музею розповів про історичні події Голокосту в м. Корець, зокрема, історію подвигу жительок м. Корець - Марії Асанович та її доньки Галани Байрашевської ( у дівоцтві Асанович) , які були удостоєні меморіалом Яд Вашем звання " Праведник народів світу".
Німецькі війська увійшли в Корець у перших числах липня 1941 року. Вони відразу ж почали громити магазини і приватні будинки євреїв, нерідко вбиваючи власників. Протягом 5 тижнів тривало масове «полювання» на євреїв-чоловіків, яких заганяли у хлів, розташований біля міської аптеки, нібито для подальшого працевлаштування. Зібравши близько 300 осіб (серед них були і хлопчики 10–12 років), під вечір вантажівками почали вивозити їх з міста Корець у напрямку м. Новоград-Волинський. За містом їх змусили викопати рови, де потім живцем закопали. Подібні акції повторювалися, внаслідок чого було вбито майже тисячу євреїв, яких закопали за Корцем у районі Кам’яної Гори, неподалік хутора Шитня. За наказом гебітскомісара доктора Беєра від 17 вересня 1941 р., все єврейське населення було зобов’язане нашивати жовті латки на плечах між лопатками і з лівої сторони грудей. Кожного дня їх приходили забирати на очищення доріг від снігу до села Самостріли (відстань яких становить близько 16 км.), а також висилали в ліс на різні роботи. Голод, брак одягу та медикаментів призвели до масового захворювання і смертей. На початку 1942 р. в Корці було створено гетто, куди зігнали всіх євреїв з міста і навколишніх сіл. Німці регулярно проводили акції, під час яких, у першу чергу, знищували всіх непрацездатних, тобто дітей, старих та хворих. Ліквідацію гетто нацисти здійснили 21 травня 1942 року. Гітлерівці зігнали всіх євреїв на збірний пункт. Серед усіх відібрали близько 250 осіб, котрі могли ще на деякий час згодитись. Решту, обшукавши і забравши дорогоцінні речі, групами відсилали на екзекуцію. 23 вересня 1942 р. німці оточили гетто для його остаточної ліквідації.
З усього єврейського населення м. Корець війну пережило близько 500 осіб. Були це переважно ті, що втекли або були евакуйовані вглиб Радянського Союзу.
Після початку Другої світової війни Ніна та Мартін Данциги втекли з Варшави в невелике містечко Тучин, неподалік м. Рівне, що на Волині, яка тоді перебувала під радянською владою. У 1941 році, після того як Волинь була окупована німцями, Ніна Данциг народила доньку Едіту. Щоб отримати свідоцтво про працевлаштуваня, родина Данцигів почала шукати роботу. Ніну взяли в майстерню з виробництва шкарпеток. Там вона познайомилася з Галиною Байрашевською (уродженою Асанович). Галина мала татарське походження і переїхала в Тучин з сусіднього містечка Корець, щоб уникнути примусових робіт. Під час розмови між двома жінками з'ясувалося, що Галина і її сім'я в минулому були дружні з євреями, і тому Ніні Данциг було запропоновано попросити матір Галини, Марію Асанович, яка жила в Корці, дати притулок немовляті Едіті, щоб врятувати її від німців. З вересня 1942 року, коли Марія Асанович погодилася прийняти дитину, до листопада 1943 року вона дбала про дівчинку Едіту, як про власну доньку. Данциги, яким згодом вдалося втекти з гетто Тучина, переховувались і час від часу відвідували свою доньку. Коли війна і супутні їй труднощі закінчилися, вони воз'єдналися з Едітою і повернулися до Варшави. З великими труднощами їм вдалося допомогти Марії і Галині також поїхати до Польщі з Радянського Союзу і влаштуватися в новому будинку.
Після імміграції до Ізраїлю Данциги підтримували зв`язок з двома жінками і надавали їм фінансову підтримку. Родина Данцигів заявила, що не тільки їх донька, але і вони самі були зобов'язані своїм життям Марії і Галині, оскільки той факт, що вона перебувала в надійних руках, давав їм більше свободи пересування, і таким чином вони змогли уникнути вірної смерті. За словами Данцигів, Марія і Галина керувалися чисто гуманними міркуваннями і не отримували ніяких коштів чи будь якої винагороди за свою допомогу, яка була надана з великим ризиком для них самих.
13 вересня 1982 року Яд Вашем визнав Марію Асанович і її доньку Галину Байрашевську « Праведниками народів світу».
Завершилося дійство покладанням квітів до пам'ятного знака.
Це наша історія, яка вчить справжньої людської гідності, співчуттю, коли в нелегкі часи люди, жертвуючи ціною власного життя, рятували інші. Наше покоління має винести з цих подій безцінні уроки людяності, самопожертви заради інших.
